ТЕМА. Дидактичні ігри Структура дидактичних ігор.

Види, зміст, місце у педагогічному процесі. Добір дидактичних ігор. Педагогічне керівництво.

План

1.Особливості дидактичної гри.

          2. Структура дидактичної гри

3.Види дидактичних ігор

4.Педагогічне керівництво дидактичними іграми

Література

Артемова Л. В. Окружающий мир в дидактических играх дошкольни-ков. — М., 1992.

Артемова Л. В. Театр і гра. — К., 2002.

Михайленко Н. Я., Короткова Н. А. Как играть с ребенком. — М., 1990.

Михайлова 3. А. Игровьіе занимательные задачи для дошкольников. — М., 1990.

Найден О. С. Українська народна іграшка: Історія. Семантика. Образ­на своєрідність. Функціональні особливості. — К., 1999

1.Особливості дидактичної гри

У системі навчання і виховання дошкільників активно використовуються дидактичні (навчальні) ігри, які розви­вають спостережливість, уяву, пам'ять, мислення, мов­лення, сенсорні орієнтації дітей у розмірах, формах, ко­льорах, максимально задіюють інтелектуальний потен­ціал у пізнанні світу і себе.

Якщо творчі ігри забезпечують максимальні можли­вості для вияву уяви, нестандартного мислення, ініціати­ви дітей, то педагогічна мета дидактичних полягає в сен­сорному вихованні, мовленнєвому розвитку, ознайомленні дошкільників з навколишнім світом, формуванні у них елементарних математичних уявлень тощо.

Дидактична гра — гра, спрямована на формування у дитини потреби в знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок.

Дидактичні ігри, ігрові заняття і прийоми підвищують ефективність сприймання дітьми навчального матеріалу, урізноманітнюють їхню навчальну діяльність, вносять у неї елемент цікавості.

Використовують дидактичні ігри у навчанні та вихо­ванні дітей усіх вікових груп за необхідності актуалізува­ти їхній досвід, повторити, уточнити, закріпити набуті знання і уявлення про природні явища, працю і побут лю­дини. Вдаються до них і після спостережень, екскурсій, бе­сід та інших занять. Нерідко ігри з дидактичними матері­алами є основним засобом навчання і виховання, за допо­могою яких вихователь готує дитину правильно сприйма­ти об'єкти і явища навколишнього світу. Як ігровий метод навчання дидактична гра постає у двох видах:

1)  власне дидактична гра. Ґрунтується на автодидактизмі (самонавчанні) та самоорганізації дітей;

2) гра-заняття (гра-вправа). Провідна роль у ній нале­жить вихователю, який є її організатором. Під час гри-заняття діти засвоюють доступні знання, у них виробляють­ся необхідні вміння, удосконалюються психічні процеси (сприймання, уява, мислення, мовлення). Ефективне опа­нування знань і вмінь відбувається в практичній діяльнос­ті за активізації мимовільної уваги і запам'ятовування.

У дидактичній грі як формі навчання взаємодіють на­вчальна (пізнавальна) та ігрова (цікава) сторони. Відповід­но до цього вихователь одночасно навчає дітей і бере участь у їхній грі, а діти граючись навчаються. Здатність дидак­тичної гри навчати і розвивати дитину через ігровий за­дум, дії і правила О. Усова визначає як автодидактизм.

Пізнавальний зміст навчання виявляється в його ди­дактичних завданнях, які педагог ставить перед дошкіль­никами не прямо, як на занятті, а пов'язує їх з ігровими завданнями та ігровою дією. Дидактична мета, прихована в ігровому завданні, стає непомітною для дитини, засвоєн­ня пізнавального змісту відбувається не навмисне, а під час цікавих ігрових дій (приховування і пошуку, загаду­вання і відгадування, елементів змагання у досягненні ігрового результату тощо).

Основним стимулом, мотивом виконання дидактичного завдання є не пряма вказівка вихователя чи бажання дітей чогось навчитися, а природне прагнення до гри, бажан­ня досягти ігрової мети, виграти. Саме це спонукає дошкільників до розумової активності, якої вимагають умо­ви і правила гри (краще сприймати об'єкти і явища навко­лишнього світу, уважніше вслуховуватися, швидше орієнту­ватися на потрібну властивість, підбирати і групувати пред­мети та ін.). Так у старшому дошкільному віці на основі ігро­вих інтересів виникають і розвиваються інтелектуальні.

Дидактична гра як самостійна ігрова діяльність мож­лива лише за доступності дидактичних завдань для сприй­няття дітьми, наявності у них інтересу до гри, засвоєння ними правил та ігрових дій, які, у свою чергу, залежать від рівня ігрового досвіду. Такими є передумови використан­ня дошкільниками набутих знань про предмети і явища навколишнього світу.

Для того щоб дидактичні ігри стимулювали різнобічну діяльність і задовольняли інтереси дітей, вихователь пови­нен добирати їх відповідно до програми дитячого садка для кожної вікової групи,  враховуючи пізнавальний зміст,ступінь складності ігрових завдань і дій. Творче ставлення педагога до справи є передумовою постійного і поступового ускладнення, розширення варіативності ігор. Якщо у ді­тей згасає інтерес до гри, вихователь ініціює спільне при­думування нових ігрових завдань, ускладнення правил, включення до пізнавальної діяльності різних аналізаторів і способів дій, активізацію всіх учасників гри.

Постійний розвиток самостійних дидактичних ігор не­можливий без наявності достатньої кількості ігрового ма­теріалу. В кожній групі мають бути різних розмірів ляль­ки з комплектами одягу, посуд, меблі, транспорт, м'які іг­рашки (тварини, птахи, комахи), настільно-друковані ігри (лото, доміно, шашки, шахи), дидактичні іграшки (матрьошки, кубики, пірамідки та ін.), набори з природного матеріалу, картинки про природу, життя сім'ї, діяльність людей, предмети домашнього вжитку тощо.

Дидактична гра збагачує чуттєвий досвід дитини, за­безпечує розвиток сприймання. Наприклад, розбираючи і збираючи пірамідку, підбираючи парні картинки, малюк вчиться розрізняти і називати ознаки (розмір, форму, ко­лір та ін.) предметів. Розвиток сенсорних здібностей у ди­дактичній грі відбувається разом із розвитком логічного мислення і вміння виражати думки словами, адже для розв'язання ігрового завдання дитині доводиться знахо­дити характерні ознаки предметів і явищ, порівнювати, групувати, класифікувати їх, робити висновки, узагаль­нення. Виконання цікавих ігрових дій і правил сприяє розвитку спостережливості, довільної уваги, швидкого і тривкого запам'ятовування.

Розв'язання дидактичного завдання формує також і во­лю. Добросовісне виконання правил вимагає витримки, дисциплінованості, привчає до чесності, справедливості, впливає на розвиток довільної поведінки, організованості. Зміст і правила дидактичних ігор допомагають формуван­ню у дітей моральних уявлень і понять (про бережне став­лення до предметів як продуктів праці дорослих, про норми поведінки, стосунки з однолітками і дорослими тощо).

Ігри з дидактичними іграшками, природним матеріа­лом, картинками сприяють естетичному розвитку, ос­кільки, навчившись розрізняти кольори і форми, дитина починає помічати, оцінювати їх. Цікава дидактична гра викликає позитивні емоції, поліпшує самопочуття. В ній зміцнюються м'язи рук, що сприяє підготовці дітей до письма, образотворчої діяльності тощо.

Особливості дидактичних ігор та їх впливу на розвиток дитини свого часу досліджували Є. Тихеєва (ігри з дидактичною лялькою, іншими іграшками, з предметами побу­ту, природним матеріалом, ігри для мовленнєвого розвит­ку), Ф. Блехер (ігри для математичного розвитку), Л. Венгер (дидактичні ігри і вправи для сенсорного розвитку), А. Бондаренко (роль словесних дидактичних ігор у розвит­ку самостійності й активності мислення дитини).

Отже, як і всі інші види ігор, дидактичні ігри стимулю­ють загальний особистісний розвиток дошкільників. Поєд­нання в них готового навчального змісту з ігровим заду­мом і діями вимагає від вихователя майстерного педагогіч­ного керівництва ними.

2.Структура дидактичної гри

Дидактична гра має сталу структуру, що відрізняє її від інших видів ігрової діяльності. Основними елемента­ми, які одночасно надають їй форми навчання і гри, є ди­дактичні та ігрові завдання, правила, ігрові дії, результат.

Дидактичні та ігрові завдання.. Кожна дидактична гра має специфічне дидактичне (навчальне) завдання, що відрізняє її від іншої. Ці завдання обумовлені передбаченим програмою навчальним і виховним впливом педагога на ді­тей і можуть бути різноманітними (наприклад, з розвитку мовленнєвого спілкування — розвиток мовленнєвого апара­ту, зв'язного мовлення, закріплення звуковимови, уточнен­ня і розширення словникового запасу при ознайомленні з живою і неживою природою тощо). Наявність дидактичного завдання (або кількох) підкреслює спрямованість навчаль­ного змісту гри на пізнавальну діяльність дітей.

Виконуючи під час гри ігрове завдання, діти виявляють активність, бажання і потребу розв'язати його. Як і дидак­тичні, ігрові завдання можуть бути найрізноманітнішими. Наприклад, під час гри в лото завдання полягає в тому, щоб першому закрити всі клітинки великої картки; у грі з піра­мідкою — зібрати її так, щоб ребро утворювало рівну лінію; у грі «Чарівний мішечок» дитина повинна навпомацки ви­значити предмети і назвати їх. Дидактичні та ігрові завдан­ня відображають взаємозв'язок навчання і гри.

Правила гри. Правила кожної дидактичної гри обумов­лені її змістом та ігровим задумом, вони визначають харак­тер і способи ігрових дій дитини, організовують і спрямову­ють її стосунки з іншими дітьми, спонукають дошкільника керувати своєю поведінкою, оскільки йому часто доводить­ся діяти всупереч безпосередньому імпульсу.

Дотримання правил вимагає від дитини вольових зу­силь, уміння взаємодіяти з іншими, переборювати негатив­ні емоції у зв'язку з невдачами тощо. У дидактичній грі пра­вила є критерієм правильності ігрових дій, їх оцінки. Вони по-різному впливають на поведінку дошкільників: одні діти беззаперечно приймають ігрові правила і стежать за їх вико­нанням іншими учасниками; інші підкоряються правилам лише у провідних ролях, а у звичайних — порушують їх, на­магаючись виграти; ще інші за недотримання правил інши­ми учасниками мовчки підтримують їх. Тому підвищення дієвості ігрових правил в організації і спрямуванні поведін­ки дітей є важливим педагогічним завданням.

Ігрові дії. Основою, сюжетною канвою дидактичної гри є ігрові дії, завдяки яким діти реалізовують свої ігрові за­думи. Без підпорядкованих певним правилам дій немож­лива гра.

Увага дитини в грі спрямована на розгортання ігрової дії, а захопленість ігровою ситуацією є передумовою мимовіль­ного розв'язання дидактичного завдання. Завдяки ігровим діям і правилам дидактичні ігри, що використовуються на заняттях, роблять навчання цікавішим, сприяють розвитку довільної уваги, формуванню передумов для глибокого ово­лодіння змістом передбаченого програмою матеріалу.

Ігрові дії малюків полягають у перестановці, збиранні предметів, їх порівнянні, доборі за кольором, розміром, імітуванні рухів, голосів тощо. Ігрові дії дітей середнього і старшого дошкільного віку виражають значно складніші стосунки між ними. Вони можуть полягати у виконанні конкретної ролі у конкретній ситуації, загадуванні і відга­дуванні, своєрідному змаганні (хто скоріше закриє порож­ні клітинки великої картки маленькими тощо).

Захоплюючими є ігрові дії в народних іграх, завдяки яким, як стверджував К. Ушинський, дитина вчиться мис­лити, набуває важливі знання. У кожній народній грі розум дошкільника працює жваво й енергійно, почуття напружені, дії організовані. їх зміст насичений яскравими образами, внаслідок чого дитина не просто їх наслідує, а живе у певній ігровій ситуації.

Результат гри. Результатом дидактичної гри є її фі­нал. Відгадування загадок, виконання доручень, ігрових завдань, вияв кмітливості є результатом гри і сприймаєть­ся дитиною як досягнення. Виявляється він і в задоволен­ні учасників гри від участі в ній. Для вихователя результа­том гри є рівень засвоєння дітьми знань, їхній успіх у розу­мовій діяльності, налагодженні гармонійних взаємин.

Ігровий задум, ігрові дії та правила тісно пов'язані між собою: задум визначає характер ігрових дій, а дотримання правил допомагає в їх здійсненні та розв'язанні ігрового завдання. Відсутність, ігнорування хоча б одного з цих елементів унеможливлює гру.

3.Види дидактичних ігор.

Класифікація дидактичних ігор дає змогу простежити їх сутнісні особливості, використання яких забезпечує від­повідний навчально-виховний ефект.

У дошкільній педагогіці дидактичні ігри розрізняють за навчальним змістом, ігровими діями і правилами, орга­нізацією і стосунками дітей, роллю вихователя тощо. Ці класифікації співвідносяться зі змістом навчання і вихо­вання: ігри для сенсорного виховання, ігри, спрямовані на ознайомлення дітей з об'єктами і явищами навколишньої дійсності, на формування елементарних математичних уявлень, на мовленнєвий розвиток та ін.

Поширеною є класифікація дидактичних ігор за харак­тером матеріалу, згідно з якою виокремлюють:

1. Ігри з предметами. У таких іграх використовують дидактичні іграшки (мозаїку, кубики), реальні предмети, різноманітний природний матеріал (листя, плоди, насін­ня). Поширені вони в народній педагогіці, яка, враховую­чи потребу дитини у пізнанні предметів, створила сюжетні (ляльки, предмети побуту, овочі тощо) і безсюжетні (кулі, циліндри, пірамідки та ін.) дидактичні матеріали. Вико­ристання сюжетних дидактичних іграшок має багато спільного із сюжетно-рольовими іграми. Безсюжетні іграшки використовують для закріплення знань про влас­тивості та якості предметів (розмір, кількість, колір, фор­му). У народних дидактичних іграшках закладено прин­цип самоконтролю. Це означає, що матрьошка, пірамідка, грибок не закриються, якщо їх частини підібрані непра­вильно. У процесі ігрових дій (роз'єднання, з'єднання, зняття, нанизування та ін.) за певними правилами дитина освоює спосіб розв'язання дидактичного завдання.

Під час ігор із предметами та іграшками діти ознайомлю­ються з їх властивостями та ознаками, порівнюють, класифі­кують їх. Поступово їхня ігрова діяльність ускладнюється, вони починають вирізняти, об'єднувати предмети за однією ознакою (кольором, формою, призначенням), що сприяє роз­витку логічного мислення. Дітей усе більше ваблять зав­дання, що вимагають усвідомленого запам'ятовування кіль­кості та розташування предметів, зобов'язують до пошуку відсутньої іграшки тощо. У цьому процесі дошкільники збагачують знання про матеріал, з якого виготовляють іграш­ки, про необхідні людям у різних видах діяльності предмети. Ігри з природним матеріалом організовують під час прогулянок. Вони сприяють закріпленню знань про приро­ду, формуванню і розвитку мислительних процесів (аналі­зу, синтезу, класифікації), вихованню бережливого став­лення до природи.

2.  Настільно-друковані ігри. Вони передбачають дії не з предметами, а з їх зображеннями. Найчастіше вони зорі­єнтовані на розв'язання таких ігрових завдань: добір кар­тинок за схожістю (деякі види лото, парні картинки), карток-картинок під час чергового ходу (доміно), складання цілого з частин (розрізні картинки, кубики) тощо. Завдяки таким діям діти уточнюють свої уявлення, систематизу­ють знання про навколишній світ, розвивають розумові процеси та операції, просторові орієнтації, кмітливість, увагу, формують організаторські вміння.

3.  Словесні ігри. Вони є найскладнішими, оскільки змушують дітей оперувати уявленнями, мислити про речі, з якими на той час вони не діють, використовувати набуті знання у нових ситуаціях і зв'язках. У молодшому до­шкільному віці ці ігри спрямовані на розвиток мовлення, уточнення і закріплення словникового запасу, формуван­ня вміння рахувати, орієнтуватися у просторі. У старшому дошкільному віці словесні ігри розвивають самостійність мислення, активізують розумову діяльність дітей. Як пра­вило, дошкільникам доводиться описувати предмети, від­гадувати їх за описом, за ознаками схожості та відміннос­ті, групувати за властивостями, знаходити алогізми в су­дженнях, вигадувати власні розповіді.

Класифікація ігор за матеріалом наголошує на їх спря­мованості на навчання, пізнавальну діяльність, але вона лише поверхово розкриває основи дидактичної гри: особли­вості ігрової діяльності дітей, ігрових завдань, ігрових дій і правил, організацію життя дітей, керівництво вихователя. Цій меті підпорядкована класифікація дидактичних ігор, запропонована 0. Сорокіною, за якою виокремлюють:

1) ігри-подорожі. Відображають реальні факти і події че­рез незвичайне: просте — через загадкове, складне — через переборне, необхідне — через цікаве. Вони покликані поси­лити враження, надати пізнавального змісту, казкової незви­чайності, звернути увагу дітей на те, що існує поряд, але вони цього не помічають. Це може бути подорож у намічене місце, подолання простору і часу, подорож думки, уяви тощо;

2) ігри-доручення. Ігрове завдання та ігрові дії в них ґрунтуються на пропозиції що-небудь зробити: «Збери у кошик усі іграшки червоного кольору», «Дістань із мішеч­ка предмети круглої форми» та ін.;

3) ігри-припущення.  їх ігрове завдання виражене в назвах: «Що було б...?», «Що б я зробив, якби...?» та ін. Вони спонукають дітей до осмислення наступної дії, що по­требує вміння зіставляти знання з обставинами або запро­понованими умовами, встановлювати причинні зв'язки, активної роботи уяви;

4) ігри-загадки. Розвивають здатність до аналізу, узагаль­нення, формують уміння розмірковувати, робити висновки;

5) ігри-бесіди. Основою їх є спілкування вихователя з дітьми, дітей між собою, яке постає як ігрове навчання та ігрова діяльність. Цінність таких ігор полягає в активізації емоційно-розумових процесів (єдності слова, дії, думки, уя­ви дітей), у вихованні вміння слухати і чути питання вихо­вателя, питання і відповіді дітей, уміння зосереджувати увагу на змісті розмови, висловлювати судження.

Відповідно до характеру ігрових дій дидактичні ігри поділяють на (В. Аванесова):

— ігри-доручення. Ґрунтуються на інтересі дітей до дій з іграшками і предметами: підбирати, складати, роз'єдну­вати, з'єднувати, нанизувати тощо;

— ігри з відшукуванням предметів. їх особливістю є несподівана поява і зникнення предметів;

— ігри з відгадуванням загадок. Вибудовуються вони на з'ясуванні невідомого:   «Впізнай»,   «Відгадай»,   «Що змінилось?»;

— сюжетно-рольові дидактичні ігри. Ігрові дії, перед­бачені у них, полягають у відображенні різних життєвих ситуацій, у виконанні ролей (покупця, продавця, вовка, гусей та ін.);

— ігри у фанти або в заборонений «штрафний» предмет (картинку). Вони пов'язані з цікавими для дітей ігровими моментами: скинути картку, утриматися, не сказати забо­роненого слова тощо.

Функціонально всі види дидактичних ігор зорієнтовані на те, щоб навчати і розвивати дітей через ігровий задум. Ця їх автодидактична властивість зумовлює особливості роботи педагога щодо використання ігрових прийомів у розвитку дитини.

4.Педагогічне керівництво дидактичними іграми.

Організація і керівництво дидактичними іграми перед­бачають роботу вихователя щодо підготовки до гри, прове­дення її, аналізу гри та її результатів.

Готуючись до проведення дидактичної гри, вихователь по­винен підібрати її відповідно до програмних вимог виховання і навчання дітей певної вікової групи; визначити оптималь­ний час її проведення; підготувати необхідний дидактичний матеріал; вивчити й осмислити гру; продумати методи і при­йоми керівництва нею; збагатити дітей знаннями й уявлення­ми, необхідними для розв'язання ігрового завдання.

Ознайомленню дітей зі змістом дидактичної гри сприя­ють демонстрування предметів, картинок, короткі бесіди, під час яких уточнюються їхні знання й уявлення. Розкри­ваючи хід і правила гри, вихователь повинен налаштувати дітей на дотримання її правил, спільно з ними з'ясувати найраціональніші способи досягнення передбачуваного ре­зультату. Безпосередня його участь залежить від віку, рів­ня підготовки дітей, складності дидактичного завдання, ігрових правил. Головне при цьому для педагога — спря­мувати дії гравців порадою, запитанням, нагадуванням.

Вихователю найчастіше доводиться пояснювати ігрові правила, показувати способи дій дітям раннього і молод­шого дошкільного віку. У повторних іграх він контролює виконання правил кожною дитиною. Із засвоєнням змісту і правил гри дошкільнята починають діяти самостійно, а педагог спостерігає і втручається лише для подолання труднощів, які можуть виникнути.

При ознайомленні з новою дидактичною грою дітей се­реднього і старшого дошкільного віку вихователь враховує їхній досвід, актуальні для них навчально-виховні завдан­ня. Здебільшого він пояснює кілька суттєвих правил, а решту правил і окремих ігрових дій уточнює під час гри. Дітей підготовчої групи педагог знайомить зі змістом до початку гри, разом з ними аналізує ігрові правила і роз'яс­нює їх значення.

Під час підведення підсумків гри важливо, щоб вихова­тель правильно і справедливо оцінив дотримання дітьми встановлених правил. Об'єктивна, обов'язково доброзич­лива оцінка є необхідною умовою ефективності дидактич­них ігор як методу формування пізнавальної, рухової, ко­мунікативної активності дошкільника, виховання мораль­ної поведінки. \

Аналіз гри передбачає з'ясування ефективності її під­готовки і проведення, індивідуальних особливостей дітей, збагачення майбутніх ігрових задумів новим матеріалом.

Цілком доречною й ефективною є самостійна участь дошкільників у дидактичних іграх. Важливо тільки, щоб їх завдання і правила були доступними для дітей. Спочатку їх доцільно залучати до простих ігор. Здебільшого такі ігри мають прості правила, у них може брати участь будь-яка кількість дітей, легко можуть включитися всі бажаю­чі. Під час ознайомлення з грою вихователь повинен роз­глянути всі ігрові елементи, уточнити назви предметів, правила, порядок гри. Пропонуючи нову гру (того самого типу, але іншого змісту), слід спиратися на набуті знання і вміння дітей. Це скорочує час ознайомлення з грою, спри­яє засвоєнню правил, привчає до раціональних способів вивчення нової гри. Поступово діти запам'ятовуватимуть і усвідомлюватимуть умови освоєння будь-якої нової гри. Такими умовами є знання її змісту і обладнання, ігрових завдань і дій, правил, порядку дій гравців.

Керівництво вихователя самостійними дидактичними іграми залежить від освоєння дітьми їх правил, знання й усвідомлення завдань. Педагог повинен продумано доби­рати ігри, враховуючи зміст виховної роботи в групі на конкретний період, інтерес дошкільників до ігор, їхнє осо­бисте прагнення до взаємодії, створювати ігровий настрій, замінювати окремі ігри новими, урізноманітнювати ігрові дії тощо. Водночас слід уникати прямого навчання і керів­ництва ігровою діяльністю дітей.